патриотичный пост, поэтому под кат Не пришла вовремя поздравить с днем независимости свой дайрик, но лучше поздно, чем никогда.
Моя многострадальная, отчаянная и прекрасная родина, моя цветущая Украина, любовь к которой живет во мне на уровне генов и не исчезнет, наверно никогда, поздравляю тебя с 23 годом независимости, которая, скажу по-украински, ибо так лучше чувствуется эмоция, которая омріяна та оспівана, зрошена кров'ю та сльозами. Как у Довженка, Україну в огні, как у Сосюри, вишневу свою Україну, разную, часто неудачливую, не самую-самую, но родную свою Украину люблю и поздравляю.
Желаю ей расцвета, желаю прекращения войны, желаю миру й злагоди, як то кажуть. Нет смысла говорить много, ведь каждый человек носит в себе частичку своей родины и знает, как бьется сердце и как болит оно за свою страну.
Вот сказала и вспомнила, и решила поместить сюда прекрасный стих Володимира Миколайовича, не удержалась
Вот сказала и вспомнила, и решила поместить сюда прекрасный стих Володимира Миколайовича, не удержалась:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944
Думаю, никого не удивишь поэзией Сосюры, ибо это классика и лучшее, что можно придумать в принципе, это человек, перед которым я снимаю шляпу просто и уважаю, но хочу еще показать прекрасный стих, пробирающий до мурашек, прекрасного современного автора, написанный недавно, понятно, на фоне каких событий.
Був простий, як старе кресало, як та зима,
як оцей кашкет.
Він казав, хто не йде на ризик — живе дарма,
а на світі багато прекрасного вже нема,
і що є - гірке.
О я був захоплений, я його поважав,
я світився ним.
Він шикарно лаявся, мав при собі ножа,
майже кожного разу чимось мене вражав,
аж допоки зник.
Я не знаю, чи захід сонця тоді кровив,
та була війна.
Він стріляв, закривав собою, копав рови.
Він загинув і став — статистика для новин,
що летить у нас.
Проклятущі мережі доносять у літній день
новину, де його нема, із його “ніде”.
І дивлюсь я, не дуже притомний, у кпк
І краса гірка. (с)